Вічна пам’ять героям! Гуртови..

Поділитись у соцмережах

 


Це мій шлях, мною обрана доля -
Бути гідним своєї землі.
І знаходячись, навіть, не вдома,
Послужити своїй стороні.
Та не плачте за мною, Ви, мамо,
Якщо станеться так – не вернусь.
Пам’ятайте про те моє слово,
Що героєм колись я назвусь.
Так хотів би, щоб не помирав я,
Хоча б в серці у Вас і в думках.
Просто знайте – назавжди я з Вами:
В очах сина, на фото, в листах.


      

      Ми звикли, що герої - це хтось далекий від нас. Та серед наших балаклійців були справжні герої, надзвичайно сміливі люди, представники військової династії, сім’я Гуртових: Олексій Анатолійович, Анатолій Володимирович та Віталій Володимирович. На перший погляд звичайна сім’я, зовні нічим не відрізняється від кожного з нас, проте їх любов до батьківщини не на словах, а на ділі! Вони пожертвували своїм життям заради нашої Батьківщини, заради нас, заради наших дітей!

Майор

Гуртов
Олексій Анатолійович

09.10.1977 р. – 09.02.2015 р.

      Народився Олексій 9 жовтня 1977 році в м. Балаклія. Дитинство пройшло в Амурській області, де службу проходив батько. Коли батько загинув в Афганістані, мати з двома синами переїхала до рідного міста.
      Навчався Олексій в місцевій Балаклійській школі № 2, яку закінчив в 1994 році. У 1994 році вступив до Харківського військового університету на факультет озброєння и бойового застосування військ ППО. Одержав призначення - Закарпаття в м. Берегове, згодом частину в якій проходив службу       Олексій розформували і його перевели в м. Мукачево в/ч 1556.
      У суровий для країни час як професійний військовий, як справжній патріот став на її захист.Під час антитерористичної операції Олексій Анатолійович Гуртов був командиром батареї зенітного ракетно-артилерійського дивізіону 128-ої окремої механізованої гірсько-піхотної бригади. 8 лютого Олексій Гуртов разом з водієм Романом Чорнобаєвим, виконуючи бойове завдання, повертався до Дебальцевого. Цього ж дня Олексій вийшов на зв’язок поблизу Артемівська, потім зв’язок зник, більше інформації про військових не було. Пізніше стало відомо, що Олексій загинув 9 лютого під час боїв у селі Логвинове, неподалік Дебальцевого. Йому було тільки 37 років…
      Трагічна смерть бійця стала непоправною втратою для родини, сиротами залишилися двоє дітей. Панахида за загиблим бійцем 128-ої бригади, майором Олексієм Гуртовим, була відправлена 2 березня в Мукачевому, у стінах православного Кафедрального собору Почаївської ікони Божої Матері.
Майор Олексій Гуртов був мужнім, безстрашним, непохитним у своїх переконаннях. Так ведеться споконвічно: кращі з кращих першими беруть удар на себе. Боляче говорити про таких хлопців, як Олексій, в минулому. Жалем повниться серце від невідворотності того, що сталося… Але саме на таких чоловіках тримається наша спільна безпека, тримається світ.
      Із спогадів класного керівника Захарової Валентини Іванівни:
      «В 1992 году мне предложили классное руководство в 10-В классе – математическом. Учеников было 15, из них 3 девочки и 12 мальчиков, среди которых и был симпатичный с обвораживающей улыбкой Алеша Гуртов. Высокий, стройный, по-спортивному подтянут, Леша был «душой» класса.
Учился хорошо, но особый тяги к математическим наукам не проявлял. Все свободное время предпочитал проводить в спортзале или на спортплощадке. Играл в баскетбол, волейбол, футбол. Это была его стихия, а еще стремление и желание быть военным. И когда в школу приехали из Харьковского военного ракетного училища агитировать ребят, Алеша был одним из первых кто написал заявление на поступление.
      Это был светлый мальчик, с доброй душой, немного застенчив, но всегда справедливым, честным, уважительным по отношению к взрослым и одноклассникам. Хорошо играл на гитаре . Добросовестно выполнял поручения как классные, так и школьные. Достойно защищал честь класса, честь школы в спортивних соревнованиях и других мероприятиях».
      Хочеться пригадати, батька Олексія Гуртова - Анатолія Гуртова, який загинув у 1987 році, виконуючи інтернаціональний обов’язок в Афганістані, він був вертолітником. А також дядька - Віталія Гуртова, він помер у 1993 році у військовому шпиталі м. Києва внаслідок поранення, яке одержав під час служби в ДРА.

Капітан

ГУРТОВ
АНАТОЛІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ

10.10.1955 – 27.11.1987

      Без вертолітників в Афганістані не обходилась жодна бойова операція чи просто прямування колон, та й усе життя – буття наших військ залежало від «вертушок», точніше – від тих сміливців, які піднімали в афганське небо бойові машини.
      Одним з таких офіцерів – вертолітників був капітан Анатолій Гуртов. В Афганістані він побував двічі: з серпня 1983–го по вересень 1984–го і в квітні 1987-го – знову в те пекло...
      Народився Анатолій у Балаклії. Вчився в місцевій середній школі № 3. У 1973 році вступив до ХВАТУ, закінчив у 1976 р. Одержав призначення – Закавказзя, гарнізон під Ленінаканом. Через рік заміна – в Групу військ НДР. Того ж року Анатолій став батьком – сина назвали Альошею. (Син Андрюша народився в 1987 році).
      З вересня 1982-го нове місце служби – Амурська область. Звідси дружина з сином двічі проводжала його на афганську війну, один раз зустріла, а другий... Перше місце афганської служби Анатолія Гуртова – аеродром у Кандагарі. Бойова нагорода – орден Червоної Зірки. Другий раз – вертолітний полк під Джелалабадом. Ось деякі епізоди, в яких виявились майстерність і сміливість капітана Гуртова.
      У кінці травня 1987-го бойова операція по ліквідації банд угруповання Тарачинарського виступу на кордоні з Пакистаном. Липень: бойовий виліт у провінцію Лагман. Там у районі кишлака Шахидан десантував 45 наших бійців, вивіз 15 поранених і хворих, перевіз 60 тонн вантажів. І це при 40-градусній спеці.
      Уявіть тільки собі кабіну вертольота: духовка! 5 вересня капітан Гуртов евакуює поранених і хворих з району бойових дій під Джелалабадом. 27 листопада два екіпажі полетіли в район Асабада – доставка вантажу для бойового поста (кишлак Байкандай). Коли злетіли назад, на борту у капітана Гуртова було 5 бійців і несправна апаратура – везли в ремонт. Ще вертоліт не набрав заданої висоти, як по ньому вдарила ракета «Стінгер». В одну мить машину охопило полум′я. Капітан Гуртов пробрався в вантажний відсік, щоб врятувати солдатів, але там уже все поглинув вогонь. Вертоліт падав. Все вирішували секунди: бойова машина вибухнула в повітрі.
      Відважний вертолітник похований у Балаклії.


Майор

ГУРТОВ
ВІТАЛІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ

19.08.1961 – 14.02.1993

      Народився Віталій Гуртов 19 серпня 1961 року у Балаклії. Вчився в місцевій середній школі № 3 з 1968 по 1978 роки. З 1979 року по 1982 рік навчався у Вольському військовому училищі тилу. З 1982 року служив у танковій частині м. Чугуїв Харківської області, з 1983 – у військовій частині м. Новомосковськ Дніпропетровської області.
      У 1985 році одержав призначення до республіки Афганістан, де прослужив до 1987 року.
      Майор Гуртов Віталій Володимирович помер у 1993 році у військовому шпиталі м. Києва внаслідок поранення, яке одержав під час служби в ДРА.
      Похований Віталій Володимирович Гуртов у Балаклії.

Вічна пам’ять героям!

      Нині наша держава переживає надзвичайно важкі часи. У Донецькій та Луганській областях триває боротьба за справжню незалежність України. Ведуть її кращі сини держави. Своїм героїзмом вони показали, що таке честь та відвага українців. Маю надію, що мине час – і мир запанує на нашій землі. Я вірю, що окріплена кров’ю, територіальна цілісність України буде навіки непорушною. Разом довели, що українці – народ глибоко патріотичний, з високим почуттям гідності і непереборним духом свободи.

 

Матеріал підготували:

Косенкова Катерина
учениця 7- А класу
Балаклійська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 2

Подольська Алла Федорівна
вчитель географії 
Балаклійської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 2